1. Новини? Так, але в міру.
Необхідність бути в курсі справ – це нормально. Проте, намагайтеся не стежити за новинами 24 години на добу та 7 днів на тиждень. Постійне надходження негативних новин може лише посилити вашу тривогу. Не слід наражати цьому й дітей. Якщо вони не мають безпосереднього досвіду війни, і досі були достатньо захищені від зображення насилля, фотографії у ЗМІ можуть загрожувати їхньому психічному стану. Теоретики в галузі ЗМІ навіть попереджають, що тривале акцентування медіа на насиллі сприяє розвитку так званого синдрому «злого світу» – сприйняттю світу як більш небезпечного та страшного місця, ніж він є насправді. Тому новини слід дивитися лише час від часу, і протягом обмеженого періоду часу — наприклад, вечорами, коли ваші діти сплять.
2. Обговорюйте війну з дітьми, але у доречній формі
Не робіть вигляд, що нічого не відбувається, та війни не існує. Навпаки, говоріть з дітьми відкрито, але завжди беріть до уваги їх вік та психічний стан. Ви можете, наприклад, порівняти конфлікт з тим, що відбувається у казках, де ми також бачимо, як добро бореться зі злом, і де лиходії перебувають разом із героями. Якщо ви приховуєте правду від своїх дітей, можете бути впевнені, що вони дізнаються про неї в іншому місці – від випадкових людей, інших дітей або вчителів. Не кожен педагог одночасно є хорошим психологом, дипломатом чи терапевтом, і цілком можливо, що він передаватиме інформацію менш делікатно, ніж ви. Вам не потрібно вдаватися до подробиць та представляти дітям карту вторгнення або стратегічні пункти, на які зараз ведеться наступ. Досить пояснити ситуацію в загальному та у доступному для їх розуміння вигляді.
3. Встановіть розклад для себе та своїх дітей
Зазвичай, війна стає головною темою для обговорення серед родичів та друзів, що переживають таку саму ситуацію. Намагайтесь хоча б частково захистити дітей від цих дискусій та дати їм можливість провести час в іншому оточенні – в ідеалі такому, що складається з дітей того ж віку. В новому оточенні дуже важливо якнайшвидше знайти порядок та структуру. Тому докладіть зусиль, щоб зайняти себе і своїх дітей. Це може бути робота, гра, навчання або будь-яке інше заняття, яке завжди приносило вам радість. Таким чином, ви займете свій розум різними думками. Намагайтесь не допускати байдикування, а, в кращому випадку, розробіть план на кожен день. Розуміння того, що відбуватиметься, та який розклад очікувати, буде корисним як для дітей, так і для дорослих.
4. Дозвольте дітям виразити свої емоції малюнком
Танки, ракети, зруйновані будинки та люди, що рятують власні життя. Можливо, навіть кров та жертви. Якщо в малюнках вашої дитини є подібні теми, не варто лякатися. Навпаки, це перевірений терапевтичний метод та відмінний спосіб виплеснути негативні емоції. Тому, коли вам знову принесуть малюнок на військову тематику, не скаржтеся на це. Це означає, що подібний живопис допоміг дитині набагато більше, ніж зображення квітів та сонця.
5. Те, що відчуваєте ви, відчуває і ваша дитина
Часто може здаватися, що діти не слухають, але, навпаки, вони уважно стежать за інформаційним потоком, виразами та емоціями, які безпосередньо впливають на те, як вони себе почувають. Пам’ятайте про це, коли розмовляєте про війну та інші обставини у їхній присутності. Зрозуміло, іноді ви не можете не відчувати тривогу або не плакати, коли знаходитесь поряд з дітьми. Якщо ви не можете контролювати вираження своїх емоцій, поясніть їм, що плач допомагає заспокоїти ваш стривожений розум. Як ліки полегшують їх хворобу, так і плач полегшує ваш біль. Сльози – ваші помічники, і з ними йде весь негатив. У той же час, важливо, щоб ваша дитина знала, що в цей момент з вами нічого не трапилося, і що ваш плач не є негайною реакцією.
Перша допомога для хворої душі? Соціалізація
Якщо ви помітили, що дитина погано справляється з поточною ситуацією, перший крок, який ви повинні зробити – спробувати долучити її до спілкування.
Діти грають за будь-яких обставин, і для них це важлива емоційна розрядка, яку краще використовувати у групі дітей. Ви також можете вести щоденник як для себе, так і для дитини.
Створіть шкалу рівнів тривожності – вертикальну вісь (або лінію), центр якої позначений цифрою 0. Додайте тимчасову шкалу – горизонтальну вісь, 0 – початок осі, де перетинаються дві лінії. Потім регулярно записуйте рівень своєї тривожності та тривожності дитини: коли ви почуваєте себе добре, відмічайте позитивне значення, ставлячи крапку над цифрою 0, а коли почуваєтеся погано, записуйте негативне значення. Не соромтеся робити це кілька разів на день.
Крім того, намагайтесь звернути увагу на те, що викликало чи спровокувало будь-які значні спади. Вони можуть бути пов’язані з конкретними думками та уявленнями про страх, а також залежати від конкретного ситуаційного контексту або подій, що відбулися в цей день (перегляд новин, розмови з близькими людьми про перебіг війни, забагато неструктурованого часу тощо).
Це простий спосіб визначити, що найчастіше провокує вашу тривогу, та дозволить вам внести зміни та зменшити її вплив на загальний психічний стан.
Пам’ятайте, що тривога заразна, і ми часто схильні судити про своє минуле, виходячи з того, як ми почуваємося в даний момент. Коли ви відчуваєте себе пригніченим, у вас може скластися враження, що ви завжди так відчували та відчуваєте себе. Шкала рівнів тривожності може стати в нагоді і тоді – вона нагадає, що ваша тривога не постійна, що ваше самопочуття змінюється, і що бувають і добрі дні. Просто ви забули про них.
Ваші щоденні записи залишаються у негативних значеннях понад 14 днів? Це може бути ознакою того, що вам чи вашій дитині необхідно звернутися за терапевтичною допомогою.
Ви можете звернутися до численних організацій, які пропонують безкоштовну психологічну допомогу.
6. Залишайтесь на зв’язку
Якщо це можливо, регулярно спілкуйтеся з членами вашої родини та друзями, які залишились в Україні. Розуміння того, що з бабусею все гаразд, що вона знає, де сховатися, у разі потреби, і що тато захищає ваш будинок, думаючи про вас день за днем, буде корисним для ваших дітей не менше, ніж для вас.
7. Не відмовляйте собі у позитивних емоціях
Ви маєте право відчувати радість. Через успіхи ваших дітей, їх сміх, або навіть просто через неймовірно смачну каву, якою ви насолоджуєтеся в центрі міста разом із подругою. Не відчувайте себе винною за те, що ви задоволені та щасливі; ваше горе нікому і ніяк не допоможе. Навпаки, згадайте, як вашим дітям, батькам чи партнеру подобається бачити вас щасливою. Вони точно не хотіли б, щоб ви були нещасною. Якщо ви не можете позбутись негативних емоцій, і вони продовжують тягнути вас униз, не бійтеся звернутись за професійною допомогою і, можливо, навіть тимчасово прийняти антидепресанти. Не сприймайте ліки як власну невдачу – вони допоможуть вам подолати найбільшу кризу.
Ці поради були складені під час консультації з терапевтами та педагогами-фахівцями з Національного інституту аутизму (NAUTIS). Ми хотіли б висловити подяку за співпрацю магістру Ленці Біттмановій, магістру та доктору Юліусу Біттману та доктору-педагогу Вірі Чаділовій. Їх робота спрямована, переважно, на людей з розладом аутистичного спектру, а також на їхні сім’ї та близьких.
