Чи обоє твоїх батьків родом з України?
Так, мама народилася в Україні. Батькова родина виїхала з Чехії в Україну наприкінці 19-го століття. Деякі емігранти повернулися відразу після закінчення Другої світової війни, інші отримали запрошення від президента Вацлава Гавела на початку 1990-х років. Більшість членів моєї родини зрештою повернулися до Чехії. Однак, деякі родичі з боку матері досі живуть в Україні.
Чи став Вацлав Гавел важливим символом для твоїх батьків?
Думаю, вони ніколи особливо не стежили за чеською політикою. Звичайно, вони сприймали Гавела як державного діяча і підтримували його. Особисто для мене, він уособлює певний символ, та мене надзвичайно вразила його книга «Сила безсилих». Він розповідає про паралельне суспільство людей, котрі намагаються триматися правди і можуть жити з гідністю навіть в умовах тоталітарного режиму. Прагнення жити в умовах правди видається дуже актуальним і нині.
Чи відчуваєш ти, що правда як цінність втрачає свій сенс?
Правда завжди буде важливою, і кожен хоче її знайти. Важко сказати, чи була вона коли-небудь насправді присутня. Хоча люди іноді бувають нещирими, загалом, ми хотіли б жити в світі правди. Ми можемо знайти істину та дезінформацію в альтернативних та офіційних ЗМІ.
У своїй пісні Otěže ти співаєш не лише про правду, але й про апатію. Чи вважаєш ти страх рушійною силою, яка диктує напрямок розвитку суспільства сучасності?
Безумовно. Страх – це емоція, яку використовують різні зацікавлені групи, щоб схилити людей на свою сторону. Різні емоції спонукають нас до дії, і страх, безперечно, є однією з найпотужніших. Якби любов мала таку силу, можливо, світ виглядав би інакше. Багато хто прагне в першу чергу уникати загрози, а не насолоджуватися позитивним досвідом. Наважусь припустити, що якби не було мотивації страху, жодна зі сторін не почала б жодної війни.
Поміж іншого, у своєму дебютному релізі ти звертаєшся до теми пандемії. Однак, чи вплинула війна в Україні якимось чином на цей альбом?
Більшу частину альбому я написала ще в листопаді 2021 року до того, як почалася війна. Зрештою, я відредагувала деякі тексти – наприклад, у першій пісні, де я співаю про те, що ми стаємо об’єктами системи та страху. Сподіваюсь, що частина тексту, де я висловлюю надію, що колись настане тиша, може бути застосована до нинішньої ситуації між Україною та Росією. Тим не менш, композиція Plyve kacha po tysini зі збірки 4UA безпосередньо стосується України. Зазвичай, я не співаю про речі буквально. Намагаюся шукати метафори та образи.
Якою є історія створення 4UA?
У мене була власна ідея подібного проєкту, але потім продюсер Ян Махачек, він же Ancestral Vision, написав мені, що вже працює над такою добіркою. Тому я з радістю долучилася. Кожен автор-учасник мав тиждень на те, щоб надати свій реліз, тож вся платівка була створена всього за 10 днів. Кожен відчував потребу презентувати 4UA, в результаті ми зібрали близько 30 тисяч крон на підтримку України.
Чи траплялися тобі російські або українські музиканти, котрі розчарували тебе тим, як вони підходять до теми війни через свою творчість?
На фестивалі Žižkovská noc мені довелося виступати на одному майданчику з Аліною Паш. Про суперечку я дізналася пізніше. Не знаю, чи варто її коментувати. Так чи інакше, вона виступала в Криму в той час, коли він вже був окупований Росією, і їй довелося фальсифікувати документи, щоб виступити. Озираючись назад, вона стверджувала, що співала для українців, тому що не бачила у цьому нічого поганого. Інші засуджували її за те, що вона робила щось незаконне і приховане. Особисто я не маю однозначної думки. Мені подобається її музика, але празький концерт мене не дуже вразив. Мені не сподобалася проекція з Москвою у вогні і всі ці політичні промови. Вона намагається активно підтримувати Україну, але іноді вже переходить межу націоналізму.
Чи відчувала ти щось подібне під час усіх благодійних заходів у Празі?
Я була приємно вражена співчуттям і розумінням, яке проявили жителі Праги. Люди тут співпереживають і хочуть допомогти, можливо, через історію з Росією та Радянським Союзом. Але іноді я задаюся питанням, куди насправді йдуть всі ті гроші. Я бачила відео з солдатами без зброї та спорядження. В Україні завжди була корупція, і я побоююсь, що вона все ще існує. Мені боляче думати, що хтось наживається на смерті власних громадян. Сподіваюсь, що я помиляюся. Ніхто не очікував, що війна триватиме так довго.
Чи антиукраїнські демонстрації в європейських столицях, навпаки, вплинули на тебе чи твою родину?
Я їх бачила і не хочу, щоб чехи дорікали українцям за те, що вони зайняли їхні робочі місця. З іншого боку, я розумію, що в Чехії є свої проблеми, і деякі люди роздратовані тим, що фінансова підтримка йде за кордон на війну. На їхню думку, уряд не дбає про власних громадян, але піклується про іноземців за межами країни. Я звернула увагу на водіїв громадського транспорту, які досить жорстко ставляться до україномовних та російськомовних пасажирів. Приблизно 488 тисяч українців вже живуть у Чехії, і напруга зростає. Однак, вони платять податки і, таким чином, роблять внесок у чеську економіку. На території Польщі проживають мільйони українців, і тому це ще більший виклик. Люди бояться за власне життя і майбутнє.
У дитинстві ти їздила з батьками в Україну?
Дуже часто. На канікули ми їздили не на море, а в Україну. Серед моїх найулюбленіших спогадів з дитинства – час, проведений разом на подвір’ї моєї бабусі. Про Україну мені найбільше запам’яталося сільське та містечкове життя. Для мене дуже значущі українські дороги і вулиці, які виглядають зовсім інакше, ніж у Чехії. Деякі міста часто нагадують велике село з міським центром і торговим центром. Мої бабуся і дідусь жили на півночі, тому я ніколи не відвідувала Крим або південну частину країни.
Бабуся досі проживає там?
Так, разом з тіткою, дядьком і двоюрідною сестрою. Ми підтримуємо зв’язок, на початку війни багато спілкувалися. На щастя, російська армія зупинилася, не дійшовши до них. Моя тітка нещодавно розповідала мені по телефону історії про те, через що вони пройшли і які трагедії сталися в їхньому регіоні останнім часом. Їм точно нелегко.
Чи можна сказати, що українці загалом більш патріотичні, ніж чехи?
Безсумнівно. Чехи люблять згадувати історію країни під час національних свят, зокрема 17 листопада та 28 жовтня. Водночас, тут є певна група більш правих патріотів. Люди часто сміються з них, але я вважаю, що в патріотизмі немає нічого ганебного, коли він не переходить певні межі. Але загалом мені здається, що в Чехії це переважно питання романтичної пам’яті про минуле. В Україні майже кожна сім’я пройшла через якісь страждання, і утиски з боку Росії все ще актуальні.