Наратив 1: Україна – штучна держава, вона природно мусить належати Росії
Аргумент, який вже звучав у 2014 році під час Кримської кризи і першої відкритої російської агресії проти України. “Росіяни кажуть, що їхні вторгнення виправдані тим, що Україна, включно з Кримом, є штучним утворенням, яке завжди належало їм. Тобто вони нібито повертають те, що є споконвіку російським”, – пояснює Михайло Романцов. Подібна риторика використовується також деякими російськими політичними елітами по відношенню до республік Балтії. Але всі держави штучні, тобто створені людиною, природа не породила жодної з них.
У світі ми можемо знайти державні утворення, які можуть базувати своє існування на довготривалому безперервному розвитку, але ми також стикаємося з державами, розвиток яких є абсолютно безсистемним. “Візьмемо, наприклад, Польщу. Історично її кордони швидко змінювалися, вона кілька разів зникала і знову формувалася, але сьогодні ніхто в європейському середовищі не ставить під сумнів її існування і не стверджує, що поляки не є нацією”, – пояснює Романцов у ширшому контексті. Кордони Чехословаччини також неодноразово змінювалися, як під час протекторату, так і після 1945 року, коли Чехословаччина втратила Підкарпатську Русь, яка стала Закарпатською Україною і увійшла до складу Радянського Союзу. Тоді чеська та українська історія безпосередньо перетнулися.
Тож становлення України також було переривчастим. Витоки держави сягають 19 століття, коли місцеве населення почало визначати себе на тлі інших культур. Подібний розвиток подій відбувався в той час у багатьох європейських країнах, в нашій країні для нього використовувався термін “національне відродження”. “На територіальне формування і, відповідно, деформацію українського простору в наступні десятиліття впливали різні актори. Чи то Росія, чи якась інша форма російської держави, або, наприклад, поляки чи румуни”, – додає Романцов. Більшу частину 20-го століття Україна теоретично існувала, але лише в контексті Радянського Союзу. Її кордони кардинально змінювалися, особливо, після Другої світової війни, аж до анексії Криму в 1954 році. Тоді територія України закріпилася і залишалася в такому вигляді до 2014 року, в якому Росія анексувала Кримський півострів. “У контексті країн Центральної та Східної Європи швидка еволюція кордонів є досить поширеним явищем”, – підсумовує Михайло Романцов. Україна, якщо коротко, є такою ж рукотворною державою, як і будь-яка інша. Якби штучні кордони були прийнятною причиною для вторгнення, практично будь-яка європейська держава могла б з чистою совістю напасти на свого сусіда.
Наратив 2: Брежнєв був українцем, тож навіщо допомагати Україні
Ми повинні судити насамперед за вчинки, а не за національність чи етнічну приналежність. Проте твердження про українське походження Леоніда Брежнєва використовується для розпалювання антиукраїнського дискурсу.
Брежнєв, який очолював Радянський Союз протягом 18 років і був співвиконавцем окупації Чехословаччини в 1968 році, дійсно народився на території нинішньої України, але в сім’ї двох російських батьків. За даними інформаційного порталу Seznam zprávy, в одних документах він вказав своє українське громадянство, а в інших – російське. “Однак, місце, де ти народився, не є визначальним критерієм того, ким ти є. Важливіше те, ким ти себе відчуваєш”, – вважає Михайло Романцов. Якщо застосувати таку ж логіку до інших державних діячів, то доведеться сказати, що Адольф Гітлер був австрійцем, оскільки він народився на території Австрійської імперії, хоча протягом усього свого активного політичного життя сприймав та ідентифікував себе німцем. Йосип Сталін, з іншого боку, народився в Грузії, але коли радянський простір почав русифікуватися, він видав себе за росіянина.
Крім того, значна кількість вищих представників США народилися за межами Сполучених Штатів. Наприклад, Арнольд Шварценеггер, який є родом з австрійського міста Грац, або Генрі Кіссінджер, уроджений у німецькому місті Фюрт. А як же Карл IV, якого вважають найбільшим чехом? “По лінії батька він був близький до династії Люксембургів, а по лінії матері – до династії Пржемисловичів. Він ніколи не назвав би себе чехом”, – каже Романцов. Важливішим за походження людей, в тому числі і Леоніда Брежнєва, є їхні позиції та рішення. “Не так вже й важливо, чи був Брежнєв більше українцем чи росіянином. Перш за все, він був комуністом і очолював Комуністичну партію Радянського Союзу (КПРС). Етнічна приналежність була абсолютно вторинною”, – нагадує Романцов.
Наратив 3: Чехословаччину у 1968 році теж окупували українці, тому немає підстав їм співчувати
У 2018 році тодішній голова Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) Войтєх Філіп в інтерв’ю британському виданню The Guardian заявив, що головною силою, яка стояла за вторгненням 1968 року, були українці, опосередковано звинувативши їх в окупації. Вже тоді його критикували за перекручування історії. “Чехословаччину окупували не українці, а війська Варшавського договору. Всі вони зайшли на нашу територію з однієї простої причини: їм наказали це зробити з Москви. Але це не означає, що всі, хто тримав кермо влади, були етнічними росіянами”, – пояснює Михайло Романцов. Наприклад, в Політбюро, крім росіян і українців, засідали також білоруси.
Однак, як найчисельніша нація в СРСР, росіяни мали переважну більшість в КПРС, що приймала рішення про окупацію. “Зрештою, російська мова була універсальною для всього радянського простору, і всі радянські республіки були більшою чи меншою мірою русифіковані, а не українізовані. Фактично, жодна інша мова не була визнана. Ряд менших етнічних груп і народів змушені були вести важку боротьбу за збереження своєї мови або писемності – наприклад, грузини”, – сказав Романцов. Тому твердження про те, що українці повністю або частково винні в окупації, є абсолютно хибним.
Як зникла російська провина
Російська Федерація за часів політики Горбачова, Єльцина і на початку правління Путіна визнала, що несе відповідальність за багато суперечливих подій, які мали місце в Радянському Союзі. Але потім відносини між Росією і західними країнами докорінно змінилися. Сьогодні така риторика відійшла у минуле. Захід знову ворог, а керівництво Росії ностальгує за радянськими часами. Політичний географ Михайло Романцов пропонує порівняння з Німеччиною: “Нинішня німецька політика не має нічого спільного з Третім Рейхом, але ми бачимо, що німецькі політичні еліти усвідомлюють свою відповідальність перед нами чи будь-ким у світі та Європі за події Другої світової війни”. Концепція колективної вини є складним питанням з потенційно негативними наслідками, але повне ігнорування минулих злочинів залишається перешкодою для розвитку внутрішньої і зовнішньої політики Росії.
Наратив 4: Україною править нацистський режим, котрий пригнічує людей російського походження
Твердження, яке було найбільш поширеним після оголошення нападу Росії на Україну в лютому 2022 року, але з’являється в різних варіантах і нині. Росія стверджує, що в Україні панує нацистський режим, а українці є послідовниками фашистів. Пізніше додалася друга лінія, згідно з якою нібито українські нацистські угруповання підтримуються, а можливо, і створюються таким собі західним “інкубатором”.
“Росія, однак, так і не представила жодних доказів на підтвердження цієї тези. На засіданнях міжнародних організацій, у тому числі, на форумах ООН, Росія ніколи не ухилялася від підняття важливих для неї тем. Але вона так і не змогла представити докази переслідувань людей російського походження”, – резюмує Романцов. Хоча в Україні існують ультраправі (і ліві, як і в кожній європейській країні), жодна з цих груп ніколи не мала підтримки, щоб стати значущою політичною силою.
Більше того, Росія не вперше використовує цей наратив. Достатньо повернутися до 1949 року, коли було створено НАТО. Потім, у 1954 році, до неї приєдналася Федеративна Республіка Німеччина. З цього моменту, пропаганда в усьому східному блоці стверджувала, що НАТО стає наступником Гітлера. “У нас тоді був сатиричний журнал “Дикобраз”. На карикатурах були зображені генерали Північноатлантичного альянсу у формі, яка разюче нагадувала форму нацистської Німеччини. А коли від деяких мультиплікаційних персонажів відкидалися тіні, то вони були схожі на Гітлера чи руни СС”, – згадує Михайло Романцов. Нацистський наратив про НАТО був створений Радянським Союзом до кінця 1980-х років, коли Східний блок почав розпадатися. “Звинувачення України в нацизмі – це лише стирання пилу зі старої пропаганди, дуже успішної свого часу. Російська політична еліта довгий час намагалася позиціонувати себе як продовження героїчного опору 1945 року, і було зрозуміло, що оскільки вони є нащадками переможців, то їм потрібні і вороги, і переможені. Ними стали українці і Захід”, – пояснює Романцов.
Чи може війна принести щось позитивне для України?
Цілком ймовірно, що коли війна закінчиться, в Україну надійде дуже потужна міжнародна та гуманітарна допомога. “Ведуться розмови про “план Маршалла” для України. Розмінування постраждалих від війни територій буде величезною проблемою, але багато країн заявили, що докладатимуть максимум зусиль для того, щоб зробити країну знову придатною для життя. Швидше за все, буде побудована сучасна інфраструктура, мости, дороги… і трансформується обличчя держави. Однак, ми повинні пам’ятати, що Україна мала низку проблем до конфлікту, які нікуди не зникнуть із закінченням війни. Вона характеризувалася високим рівнем корупції та низьким рівнем правопорядку”, – зазначає політичний географ Михайло Романцов. Тільки час покаже, як політично розвиватиметься Україна і чи зможе вона позбутися довоєнних труднощів.
Михайло Романцов, доктор філософії.
Політичний географ, педагог і публіцист. Працює на кафедрі політології Інституту політичних досліджень, факультету соціальних наук Карлового університету та у Празькому університеті Метрополітен. Пише до низки чеських періодичних видань. Закінчив педагогічний факультет, факультет мистецтв та факультет соціальних наук Карлового університету, автор численних публікацій. Вільно володіє англійською та російською мовами.
