Воїни з сильним відчуттям ієрархії

Який образ спадає вам на думку, коли ви чуєте слово «козаки»? Для багатьох ця група асоціюється, насамперед, з вражаючими воїнськими навичками. Козаки завжди були авантюристами як у військових діях, так і в зовнішній політиці, але при цьому залишалися вільними господарями своєї рідної землі України.

Козакам завжди загрожували напади із західно-північного та південного напрямків, а також з московських земель. Вони могли в союзі з татарами напасти на Річ Посполиту, потім разом з Польщею завдати удару по Москві, а згодом із Москвою й татарами знову вирушити з наступом на Польщу. Військова карусель призвела до того, що з козацькою силою змушені були рахуватися абсолютно всі.

Боротьба козаків за свободу і справедливість розпочалася дуже давно – ще в 16 столітті, коли існувала їх напівавтономна держава Запорізька Січ.

Запорізька Січ була суворою військовою організацією, бастіоном, де молодих козаків виховували старі козаки, загартовані численними походами і битвами, які вони пережили. Січчю керував Кіш – громада, що складалася з 38 куренів (військово-адміністративна одиниця з кількох сотень козаків), очолюваних отаманами. Голова Коша, курінний отаман, обирався терміном на один рік, і якщо його не переобирали на наступний рік, то він повертався рядовим козаком до рідного куреня. Сильне почуття ієрархії було важливим для козаків. Вони повинні були дотримуватися дисципліни і вірити у свою старшину, адже у воєнний час отаман мав практично необмежені повноваження.

Військо Запорозьке також мало свою столицю – Січ, розташовану на острові Хортиця. Січ була заснована у 1552 році Дмитром (Байдою) Вишневецьким, гетьманом (воєначальником) і Канівським та Черкаським старостою. Пізніше столицю очолював кошовий отаман. Важливими для козацького суспільства були такі постаті, як суддя, осавул (військово-адміністративна посадова особа), писар, курінні отамани.

Козацька рада Запорозької Січі була вищим адміністративним, законодавчим і судовим органом. Незважаючи на складну ієрархію, описану вище, козаки вважали, що перед судом на Січі всі мають бути рівними – незалежно від того, чи є вони старшиною, чи рядовим козаком.

Багато національностей, одна віра

До середини 17 століття національний склад Війська Запорозького був доволі різноманітним. У своїй праці «Історія України» Валерій Семененко та Людмила Радченко наводять такі статистичні дані щодо національного складу козацтва. У ті часи воно складалося з представників багатьох різних народів, що проживали на українській території.

Незважаючи на те, що козаки були різноманітними за національністю, їх об’єднувала одна спільна риса. Щоб вступити до Запорозької Січі, будь-який потенційний кандидат повинен був публічно заявити про свою християнську православну віру – навіть ті, хто сповідував іншу релігію, повинні були прийняти православ’я. Без виконання цієї умови переселенці не мали права вступати до складу Запорозької Січі та проживати на її території.

Статус, що символізували «клейноди»

Козацькі клейноди (тобто коштовності або скарби) були атрибутами військової та цивільної влади і повноважень. Вперше вони були надані Війську Запорозькому польським королем Стефаном Баторієм на знак незалежності козаків від польського уряду.

Зрозуміло, що клейноди розглядалися як предмети особливої цінності і до них ставилися відповідно. Зберігаючись під замком у Січовій Покровській церкві або у військовій скарбниці, клейноди виносили лише за наказом кошового отамана.

Вправні вершники, котрі цінують якість

Якщо говорити про моду, то запорізькі козаки на початку свого історичного існування носили простий одяг. Звісно, думати про свій зовнішній вигляд і вбиратися в дорогі «наряди» тоді їм було ніколи. Грошей у них також не було – на той час, бідність і козацтво були синонімами.

Однак у міру того, як козаки вибудовували  свій статус, вони почали демонструвати своє ставлення до розкоші. Найдорожчим одягом запорізьких козаків було вбрання з шовку, дамаску, оксамиту, тканин з Туреччини, Польщі, Англії.

Не дивно, що козаки цінували і високоякісну зброю. Військо Запорозьке було оснащене передовим озброєнням, часто захопленим козаками у переможених ворогів.

Козаки володіли гарматами, але найбільше шанували холодну зброю, таку як класична турецька шабля та спис, якими користувалася як піхота, так і кіннота. Деякі списи навіть виготовлялися із загостреними з обох кінців наконечниками і використовувалися для ураження кількох ворогів одночасно.

Серед багатьох видів козацької зброї не можна не згадати луки та стріли. Вони не поступалися за ефективністю рушницям, але, звичайно, не мали такої ж швидкострільності та надійності.

Козаки, які більше половини свого життя проводили в походах, дуже цінували і обожнювали своїх коней – і любов, схоже, була взаємною. Гармонія козаків і їхніх тварин була такою, що господарі могли перестрибувати через своїх коней на повному скаку, їздити на тваринах стоячи на сідлі, або заповзати під черево коня.

Безперечно, запорожці були вражаючими воїнами і досконало знали військову справу. Вони неодноразово завдавали тяжких поразок своїм ворогам і часто воювали за кордоном як найманці, доводячи свою майстерність і рішучість.